Методичні рекомендації щодо формування психологічної готовності до дій у надзвичайних ситуаціях

Дата: 25.02.2022 20:12

Кількість переглядів: 77

Психологічна готовність до дій у надзвичайних ситуаціях – це  стан мобілізації всіх психофізіологічних систем організму, які забезпечують ефективне виконання необхідних дій у цих ситуаціях.

Психологічна готовність включає три аспекти:

1) знання про ситуацію та відпрацювання навичок дій у ній;

2) готовність до реалізації програми дій в умовах виникнення певної ситуації;

3) емоційно-вольова рішучість і бажання зробити потрібну дію.

Отже, щоб сформувати психологічну готовність у людини, необхідно надати їй можливість отримати важливі знання, тренувати навички дій в екстремальних умовах та виробити на їх основі необхідні автоматизовані звички.

Психологи підкреслюють, що на психіку людини дуже сильно діє раптовість ситуації, зв'язана з нею відсутність інформації про те, що сталося, та необхідність швидких дій. Перша природна емоція, яка виникає в цій ситуації – це страх, що допомагає їй мобілізуватися для самозбереження. Але іноді страх буває такої сили, що людина перестає контролювати свої дії, не може логічно мислити, приймати розумні рішення, виникає шок, істерика чи паніка. У такому стані людина майже не має шансів врятувати себе та своїх близьких. Навпаки, вона може навіть бігти убік небезпеки. Найбільш чутливі до стресових впливів діти і люди зі слабким здоров'ям та похилого віку.

Як сформувати психологічну готовність?

1. Інформуйте про екстремальні ситуації та про події, які відбуваються в місті, країні, які можуть виявитися стресовими.

1. Розкажіть про можливі ситуації заздалегідь.
2. Інформація повинна бути фактичною відповідно віку дитини або людини. Для зовсім маленьких вона може бути представлена у формі казки чи іншої цікавої історії.
3. Розмова має бути спокійною і виваженою.
4. Менше таємниць і натяків (вони ще більш лякають дитину).
5. Використовуйте зрозумілі, відкриті пояснення того, що відбувається.
6. Поясніть, чого варто очікувати.
7. Кажіть коротко і зрозуміло, простими словами.
8. Переконайте дитину, що з нею все буде добре і що ви будете поруч.
9. Будьте готові повертатися до цієї розмови не один раз.

2. Підготуйте план дій у певних екстремальних ситуаціях.

1. Напишіть або намалюйте план дій в екстремальній ситуації. Розподіліть обов’язки/ролі кожного члена родини. Кожен повинен знати, які потрібно виконувати певні дії.
2. Проговоріть цей план з родиною та дітьми.
3. Обіграйте цей план декілька разів у різний час доби.
4. Проговорюйте свої дії вголос під час обігравання, що є профілактикою подальших порушень психічного стану.
5. Запишіть список контактів до кого можна звернутися під час виникнення ситуації. Попередьте про таку можливість заздалегідь, щоб люди адекватно й оперативно відреагували.

3. Здійснюйте навчання навичок безпечної поведінки.

1. Навички «повільного дихання» протягом 2-4 хвилин: вдих на рахунок «один, два, три», потім видих на рахунок «один, два, три».
2. Навички впевненої поведінки й адекватного реагування на несподівані ситуації відпрацюйте разом з дитиною.
3. Ретельно відпрацюйте схему поведінки в несподіваних ситуаціях.
4. Разом опановуйте альтернативні варіанти поведінки в стані активації негативних емоційних проявів (страху, агресії, тривожності). Серед них можуть бути:

• Фізична активність: стрибки, фізичні вправи, рухливі ігри.
• Інвентаризація. Озирніться навколо та уважно огляньте приміщення, в якому ви знаходитесь. Звертайте увагу на найдрібніші деталі, навіть якщо ви їх добре знаєте. Повільно, не поспішаючи, переберіть усі предмети один за одним у певній послідовності. Намагайтеся повністю зосередитися на цій «інвентаризації». Говоріть вголос або подумки самому собі: «Коричневий письмовий стіл, білі фіранки, червона ваза для квітів» тощо. Зосередившись на кожному окремому предметі, ви відсторонитеся від внутрішньої стресової напруги, звертаючи увагу на раціональне сприйняття навколишнього оточення.
• Зміна обстановки. Якщо дозволяють обставини, залиште приміщення, в якому у вас виник гострий стрес. Перейдіть в інше, де нікого немає, або вийдіть на вулицю, де зможете залишитися наодинці зі своїми думками. Розберіть подумки це приміщення (якщо ви вийшли на вулицю, то навколишні будинки, природу) «по пазлам», як у способі «Інвентаризація».
• Руки-батоги. Встаньте, ноги на ширині плечей, нахиліться вперед і розслабтеся. Голова, плечі та руки вільно звисають униз. Дихання спокійне. Фіксуйте це положення 1-2 хвилини. Зосередьте свою увагу на руках, які вільно бовтаються. В кінці дуже повільно піднімайте голову (так, щоб вона не закружляла).
• Зміна діяльності. Займіться якоюсь діяльністю – почніть прати білизну, мити посуд, або робити прибирання, якщо вдома. Наведіть лад на робочому місці, займіться якимись звичними посадовими обов'язками, в які можна «зануритися з головою». Будь-яка діяльність, і особливо фізична праця, в стресовій ситуації допомагає відволіктися від внутрішньої напруги. Важливо, щоб діяльність мала певну мету (перемити весь посуд, навести робочий порядок...).
• Музика. Якщо вас добре заспокоює музика, увімкніть щось повільне. Намагайтеся вслухатися в неї, сконцентруватися на ній (локальна концентрація). Пам'ятайте, що концентрація на чомусь одному сприяє повній релаксації, викликає позитивні емоції. Слідкуйте за своїми думками, не давайте собі думати про проблему.
• Нескладна інтелектуальна діяльність. Намагайтеся згадати якийсь особливо примітний день вашого життя. Згадайте його в найдрібніших деталях, нічого не втрачаючи. Спробуйте підрахувати, яким був цей день вашого життя. Візьміть калькулятор або папір та олівець і постарайтеся підрахувати, скільки днів ви живете на світі (число повних років помножте на 365, додаючи по одному дню на кожен високосний рік, та додайте кількість днів, що минуло з останнього дня народження). Така раціональна діяльність дозволить вам переключити свою увагу.
• Розмова на абстрактні теми. Поговоріть на якусь абстрактну тему з будь-якою людиною, що знаходиться поруч. Якщо поруч нікого немає, можна зателефонувати або поспілкуватися з кимось через інтернет. Бесіда – відволікаюча діяльність, що здійснюється «тут і зараз» і покликана витіснити з вашої свідомості внутрішній діалог, насичений стресом.

Яка необхідна психологічна допомога під час небезпечної події?

Емоційною реакцією на останні події у дітей та дорослих може бути травматичний стрес. Коло людей, що можуть переживати травматичний стрес, є досить широким. До нього входять не тільки безпосередні учасники подій, але і члени їхніх сімей, а також ті, що були поруч з подією, або спостерігали за нею через ЗМІ, або навіть чули розповіді про події. Особливо це стосується дітей з огляду на обмеженість їх життєвого досвіду, вразливість та незрілість дитячої психіки.

Травматичний стрес – це НОРМАЛЬНА реакція на НЕНОРМАЛЬНІ події (події, що виходять за рамки звичайного життєвого досвіду людини).

У ситуації кризи діти і дорослі використовують такі стратегії оволодіння собою:

• Компенсація: розмова з друзями, придбання нових речей, відхилення від природного, веселі ігри.

• Уникнення: втеча, заперечення, так ніби нічого не сталося.

• Регрес: замкнутість (заглиблення в мушлю), отупіння, відмова, «я не можу», сонливість.

• Конфронтація: емоційне і когнітивне «опрацювання» веде до поступового виходу з кризи. Для того щоб використовувати цей спосіб оволодіння собою, дитині поруч необхідний чуйний дорослий.

Що необхідно робити, якщо дитина опинилась в ситуації, що в її сприйнятті (чи в реальності) є вкрай небезпечною?

1. Відвести дитину з місця події та створити для неї максимально комфортне і безпечне середовище: зігріти (теплий одяг, ковдра, грілка тощо), дати теплий солодкий чай (якщо можливо, з лимоном), створити тишу, вимкнути яскраве світло. Говорити із дитиною спокійним голосом, запевняючи, що ви поруч, все гаразд і дитина в безпеці, що «все минулося».

2. Пояснити дитині, що трапилась дуже неприємна подія. Якщо в дитини є поранення, слід пояснити, що саме трапилось і запевнити в тому, що буде надана необхідна лікарська допомога. Впевняти, що ви поруч і знаєте, що слід робити в такій ситуації.

3. Слід просити дитину описати кімнату або інше місце, де вона зараз знаходиться. Запитати, чи вона вже зігрілась, чи теплий чай. Називати дитину по імені, називати інших близьких людей, які є поруч («подивися, тут є твій тато, твоя бабуся, вони поруч, все гаразд»). Намагатися дивитися дитині в очі, тримати за руку або легенько обіймати. Якщо дитина не опирається, обійняти її та робити «колихальні» рухи (як колишуть малу дитину).

4. Через деякий час дитина може почати тремтіти або рухатись, махати руками, кричати, бігати, плакати. Таке збудження є НОРМАЛЬНИМ через деякий короткий період (від декількох хвилин до декількох годин) після небезпечної події. У цей період важливо надати можливість для виплеску негативної енергії, що накопичилася під час травматичного стресу, не докоряти дитині і не стримувати її. Варто бути уважними, бо в цей час дитина може не контролювати себе і наражатися на небезпеку.

5. Слід дозволити дитині плакати і виражати сильні почуття, проте запевняти, що все буде гаразд («так, ти сильно налякався/налякаляся, проте все буде добре»). Важливо надати дитині якомога більше підтримки: говорити небагато і простими словами: «Я поряд», «Все буде добре», «Ти в безпеці», «Мама вже їде до тебе» тощо. Також можна говорити дитині, що вона сильна і в неї все вийде.

6. У наступні за травматичними подіями дні дитина може потребувати підвищеної уваги та спокою. Вірогідно, вона буде дратівливою, вимогливою, нестриманою. Або, навпаки, здаватися боязкою та ховатися. Вона може злитися на дорослих або на себе. Або робити вигляд, що «нічого не сталося». Можуть спостерігатися порушення сну (утруднення засинання, нічні пробудження, кошмарні сновидіння). Можуть спостерігатися одноманітні рухи або дії, повторюватися малюнки або ігри (в тій чи іншій мірі пов’язані із пережитою подією). У цей період важливо заспокоювати дитину, перемежовувати розмови про подію, що трапилася, іншими розмовами або іншою діяльністю, що має бути приємною.

7. Щодо почуття страху, то важливо запевняти дитину в тому, що боятися – це природно. Що сміливі люди – також бояться. Проте їм вдається впоратися із власним страхом. І що дитина також смілива, сильна й обов’язково впорається.

8. Через деякий час дитина захоче зрозуміти сенс того, що відбулося. Можуть виникнути питання захищеності, справедливості, провини – чиєїсь і власної. Будьте завжди разом з дитиною (в жодному разі не залишайте її на самоті). Якщо почуття власної провини досить сильні або виникають питання про відсутність сенсу життя після травми, – це привід звернутися до фахівця-психолога, консультанта програми «Управління проблемами+» або психотерапевта. Дитині необхідно розповідати про дії, що мають відбутися (лікування, процедури, похорон тощо). Важливо, щоб дитину підтримувала близька людина, яка сама не є постраждалою.

9. У цей час дитина потребує розмов і відповідей на запитання.

Також доцільними будуть спільні прості дій, ігри, малювання, ліплення, прогулянки. Питання, які ставитиме дорослий щодо смислу гри або малюнка, допоможуть дитині зорієнтуватися в тому, що сталося, та знайти новий смисл.

10. Дитина може гратися в одну і ту саму гру. Можливо, ця гра якимось чином буде пов’язана з травмуючою подією. Дитина в такий спосіб хоче опанувати ситуацію і, можливо, вийти з неї в кращий спосіб. Буде добре, якщо ви допоможете їй у цьому.

Які правила першої психологічної допомоги
в умовах екстремальної події?

Які загальні закономірності організації психологічної допомоги дітям, що пережили психотравмуючі події?

• Спостерігайте за поведінкою дитини/ дорослої людини, якщо вона є свідком надзвичайної ситуації: чи помічаєте ви серйозні зміни в її діяльності та поведінці? Пам’ятайте, що різка зміна звичних особливостей поведінки та взаємодії з оточенням завжди є показником посттравматичних стресових порушень.

• Спочатку допомога повинна мати характер емоційної участі. Утримуйтеся від залучення дитини до активної навчальної та соціальної діяльності відразу після травмуючої ситуації: доки ви не з’ясуєте ступінь впливу, не робіть жодних активних спроб корекції її поведінки.

• Заручитися підтримкою близьких і рідних. Важливо, щоб в оточенні дитини були люди, які не постраждали.

• Намагатися зберегти режим дитини, забезпечити нормальний сон та харчування, достатність пиття, оберігати дитину від додаткових стресів.

• Допоможіть дитині проговорити ті страхи, які її непокоять, з’ясувати причини, які викликають її емоційний дискомфорт:

• Батькам варто враховувати вік дитини, відповідаючи на її запитання про те, чому родина була змушена залишити дім і переїхати. Дитина повинна знати, що відбувається.
• Розмову почніть із запитання про те, що саме її цікавить. Із зовсім маленькими дітьми зосередьтеся на поясненні основних понять про війну, не вдаючись у подробиці. Поясніть, що війна – це неминуча складова історії людства, війни були і є, і причини їх різні. Одні нападають, іншим доводиться захищатися, але при цьому страждають усі. Саме зараз варто наголосити, що мир кращий за будь-яку війну, і тому він такий важливий.